Хронічний остеомієліт гомілковостопного суглоба наслідки Zdravnicya.ru

Головна » Лікується в домашніх умовах » Хронічний остеомієліт гомілковостопного суглоба наслідки
Ротару :В 70 лет выгляжу на 45 благодаря простой методике...

Почему все аптеки молчат? Грибок ногтя боится как огня дешевого...

Алкоголику вместо кодирования подсыпьте незаметно 3-4 капли обычной…

Соломія Вітвіцька: живіт втягнувся за добу, вийшло 22 кг жиру! Їла це ...

Заросли папиллом на шее и в подмышках - признак наличия у вас...

Хронічний остеомієліт гомілковостопного суглоба наслідки

Хронічний остеомієліт

Хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica) має дві форми: вторинно-хронічну і первин­но-хронічну.

Вторинно-хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica secundaria) час­тіше є наслідком гострого гематоген­ного остеомієліту (хронічний гематоген­ний остеомієліт), відкритих переломів (травматичний остеомієліт) та вогне­пальних поранень ( вогнепальний осте­омієліт). До первинно-хронічних осте­омієлітів (osteomyelitis chronica primaria) належать абсцес Броді, аль-бумінозний остеомієліт Ольє, склерозуючий остеомієліт Гарре та антибіотич­ний остеомієліт.

Хронічний гематогенний остеомієліт. Застосування анти­біотиків і рання остеоперфорація у знач­ного відсотка хворих дають можливість домогтися добрих наслідків лікуван­ня гострого остеомієліту. У решти хво­рих він переходить у вторинно-хроніч­ний. При цьому після затихання гост­рих явищ людина може почувати себе задовільно, займатися звичною пра­цею. Але через деякий час, під впли­вом провокуючих чинників (переохо­лодження, травма, недоїдання), на­стає рецидив захворювання. В ура­женій ділянці відновлюється біль, з'яв­ляються набряк, гіперемія шкіри, піднімається температура тіла, в крові зростає кількість лейкоцитів, збіль­шується ШОЕ. Все це вказує на те, що в кістці активізувалася латентна інфек­ція, утворюється гнояк. Після його розкриття (самостійного чи оператив­ного) стан хворого поліпшується, тем­пература тіла знижується, зникає на­бряк, стихає біль. Залишається нори­

ця, з якої протягом тривалого часу ви­діляється гній. Її існування підтриму­ють кісткові секвестри. Іноді вони самі виходять через норицевий канал. На рентгенограмі в цей час помітно про­яви деструкції кістки, секвестральну коробку і різного розміру ділянки змер­твілої кістки. Після їх самостійного відхоцження або оперативного видален­ня процес затихає, нориці закривають­ся, і хворий почуває себе добре до на­ступного загострення.

Ця форма остеомієліту триває зви­чайно роками або й усе життя.

Усім хворим з норицевою формою хронічного остеомієліту показана фісту-лографія (мал.75). Вона дає мож­ливість простежити за перебігом но­риці, виявити в кістці порожнини, визначити розміри секвестрів. Фісту-лограму виконують шляхом уведення в норицевий хід контрастної масляної (йодоліпол) або водорозчинної речови­ни з подальшою рентгенографією.

Травматичний і вогне­пальний хронічний остео­мієліт ускладнює відкриті переломи і вогнепальні поранення. До них нале­жать і ті форми остеомієліту, які розви­ваються після металоостеосинтезу.

Усі відкриті переломи чи вогне­пальні поранення є інфікованими, але не всі ускладнюються остеомієлітом. Як свідчить досвід минулої війни, остео­мієліт виникав у кожного четвертого пораненого, а при переломах кісток — у кожного другого.

Травматичний і вогнепальний остео­мієліт певною мірою відрізняється від гематогенного. При гематогенному ос­теомієліті інфекція поширюється із се­редини кістки назовні, при травматич­ному і вогнепальному — у зворотному напрямку. Гематогенний остеомієліт частіше спричинює моноінфекція, травматичний і вогнепальний — полі-інфекція. При цих видах остеомієліту в тканинах часто є сторонні тіла, яких не буває при гематогенному остео­мієліті. При ньому спостерігаються масивніші ділянки секвестрації, ніж при травматичному і вогнепальному. Травматичний і вогнепальний остеомієліт не супроводжуються значни погіршенням загального стану хворог як це буває при гематогенному.

Клінічна картина травматичного вогнепального остеомієліту характері зується млявим, торпідним перебіго» що пов'язане з обмеженою зоною траї мованої ділянки кістки.

Тривалий перебіг хронічного остес мієліту може бути причиною багатьс ускладнень, а саме: амілоїдозу внуї рішніх органів, деформації кісток, пс рушення функції печінки, нирок дефіциту маси тіла, анемії, гіпопротеі немії, патологічних переломів, не справжніх суглобів, малігнізації стіно] нориці.

Лікування вторинно-хронічного ос теомієліту складне, тривале, супровод жується частими оперативними втру чаннями.

Оперативному втручанню переду» консервативна терапія, яка є власні передопераційною підготовкою. Нек передбачено такі моменти: висококало рійне харчування, переливання крові кровозамінників, застосування анабо-лічних гормонів (неробол, ретаболіл) імунологічних препаратів (у-глобулін)

Важливу роль у лікуванні хворих не хронічний остеомієліт відіграє інфу-зійна терапія: 5 % розчин глюкози з інсу­ліном, вітамінами групи В, аскорбі­новою кислотою, панангіном, трента-лом або курантилом, розчином калію хлориду; реополіглюкін, альбумін, протеїн.

Проведення інтенсивної інфузійної терапії сприяє поліпшенню функціо­нальної активності органів і тканин, корекції порушень гомеостазу, полег­шує перебіг післяопераційного періо­ду. Вона забезпечує профілактику тромбоемболічних ускладнень, стиму­лює репаративні процеси, знижує можливість рецидивів остеомієлітично-го процесу.

Певне місце в лікуванні хронічного остеомієліту відводиться антибактері­альній терапії, хоча вона через затруд-нене проникнення антибіотиків у кістку менш ефективна, ніж при гострому гематогенному остеомієліті.

Місцеве лікування проводять шля­хом промивання осередку запалення антисептичними розчинами (хлоргексидин, перекис водню), застосування фізіотерапевтичних процедур (променів УВЧ, грязелікування, парафіно- та озокеритотерапія). Для швидкого лізи­су некротичних ділянок використовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин).

Оперативне лікування показане у разі формування секвестральної ко­робки і чітко вираженої демаркації секвестра.

Для лікування хронічного остеоміє­літу запропоновано низку оператив­них втручань.

1. Розкриття остеомієлітичної флег­мони. У разі закриття нориці гній, не маючи відтоку, просякає сусідні ткани­ни, зумовлюючи міжм'язову та під­шкірну флегмони. Затримка гною суп­роводжується загальною реакцією організму (підвищення температури тіла, посилення болю, збільшення на­бряку, почервоніння шкіри, зміни скла­ду крові). У більшості хворих операція

має паліативний характер, оскільки за­лишається осередок інфекції, який з ча­сом може дати нове загострення.

2. Секвестректомія (видалення ос­новного джерела гнійно-некротичного процесу — секвестра). Операція теж має паліативний характер.

3. Вирізування нориці застосовують за наявності її розгалужень і сліпих ходів, склерозування стінок. Перед операцією застосовують контрастну фістулографію.

4. Секвестрнекректомія — повне видалення осередку запалення (сек­вестрів, грануляцій, гною, секвест-ральної капсули в межах здорової кістки з обробкою залишкової порожнини).

Дуже важливо чимось заповнити порожнину в кістці, яка утворилася після операції, позаяк вона не спа-дається. Пропонували це робити гіп­сом, м'язом на ніжці, кров'яним згор­тком, кістковим трансплантатом, яєч­ним жовтком, очеревиною великої ро­гатої худоби, колагеновою губкою, імпрегнованою антибіотиками, тощо. Але ці методи виявилися неефективни­ми. Багато із запропонованих матері­алів швидко нагноюються і підтриму­ють запалення. Серед них кращі на­слідки дає тампонування кісткової по­рожнини м'язовим клаптем на ніжці, якщо поряд із кісткою є виражений масив м'язів, звідки можна взяти трансплантат, та губчаста (спонгіозна) тканина кістки.

У разі місцевих ускладнень хроніч­ного остеомієліту (перелом кістки, не-консолідований перелом, великі дефек­ти кістки) широко застосовують комп-ресійно-дистракційний метод Ілізарова.

У післяопераційний період продов­жується комплексна консервативна те­рапія, застосована до операції. Це — іммобілізація кінцівки, повторні пере­ливання крові і білкових кровозамін­ників, дезінтоксикаційна терапія, ан­ти біотикотерапія, імунотерапія, фізіо­терапевтичні процедури, лікувальна гімнастика і ін.

Первинно-хронічний ос­теомієліт. Це захворювання роз­вивається непомітно, поступово. Що­

правда, деякі клініцисти вважають, що і в цьому разі остеомієліт починається гостро або підгостро, але клінічна картина не виражена і часто її не по­мічають.

Первинно-хронічний остеомієліт розвивається за низької вірулентності мікробів і зниженої реактивності орга­нізму.

Існує кілька форм первинно-хроні­чного остеомієліту, які отримали назву за прізвищами авторів, що їх описали.

Внутрішньокістковий абс­цес Броді (abscessus Brodie)— обмежений кістковий абсцес, заповне­ний гнійною, кров'янистою або сероз­ною рідиною, яка локалізується часті­ше в метафізі великогомілкової кістки або епіфізі. Захворювання починаєть­ся в молодому віці і може себе прояви­ти через багато років. Хворі скаржать­ся на ниючий біль у кінцівці, який по­силюється вночі або під час фізичного навантаження, локальну болючість під час постукування по ураженій ділянці. Діагноз ставлять на підставі рентгено­логічних даних. У кістці виявляється круглої форми різних розмірів порож­нина з чіткими контурами. По краях порожнини є склеротична облямівка. Температурна реакція відсутня. Ліку­вання оперативне: розкриття порож­нини абсцесу, вишкрібання її, проми­вання антибіотиками і тампонада м'я­зовим клаптем на ніжці.

Склерозуючий остео­мієліт Гарре (osteomyelitis scleroticans Garre). При цій формі запалення кістки в ній перева­жають остеосклеротичні процеси з по­ступовим запустінням кістковомозко-вого каналу. Захворювання теж пере­бігає торпідно, тривало, з невираже-ною клінічною картиною: незначний нічний біль у кінцівці, біль під час фізичного навантаження, потовщення кінцівки, локальна болючість під час пальпації. Температура тіла помірно підвищена. Запальний процес ушкод­жує переважно діафізи. Діагноз став­лять на підставі рентгенологічних даних: веретеноподібне потовщення діафі­за кістки, на тлі якого можуть бути помітні невеликі порожнини з дрібни­ми секвестрами. Рідко захворювання починається гостро, з підвищення тем­ператури тіла й інтоксикації. Явища ці швидко минають, і процес набуває хронічного перебігу.

Лікування склерозуючого остеоміє­літу консервативне (антибіотики, фізіо­терапевтичні поцедури, електрофорез трипсину).

Альб уміно зний остео­мієліт Ольє (osteomye litis albuminosa Oilier) спостері­гається рідше, ніж інші види остео­мієліту. Для нього характерне субкор-тикальне і субперіостальне утворення порожнин, заповнених слизовим, білковим або маслянистим ексудатом. Іноді є дрібні секвестри. Частіше уш­коджуються стегнова і плечова кістки. Початок захворювання прихований, перебіг млявий. Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Процес зви­чайно локалізується в дистальному відділі стегнової кістки. До болю при­єднується припухлість, яка поступово наростає. На рентгенограмі в кістці видно правильної і неправильної фор­ми порожнисті утвори з періостальни-ми нашаруваннями.

Лікування альбумінозного остеоміє­літу оперативне — санація осередку хро­нічного гнійного запалення.

Антибіотичний остео­мієліт виникає у ослаблених людей, яких тривалий час неефективно лікува­ли антибіотиками з причини будь-яко­го захворювання.

клінічний перебіг захворювання. Дес­трукція кістки у таких хворих не вира­жена, немає періостальної реакції, сек-вестральної коробки, ділянки остеопо-розу чергуються з ділянками остео­склерозу.

Клінічно ця форма остеомієліту теж має млявий перебіг, без підвищення температури тіла, з невираженими ло­кальними проявами. Нагноєння і но-риць не буває. Немає секвестральної капсули і грануляцій. Лікування опе­ративне — виконують радикальну некректомію.

Треба наголосити, що захворюван­ня це характеризується тривалим пере­бігом, несприятливими наслідками лікування і частими рецидивами. З цієї точки зору великого значення набуває його профілактика. При гострому ге­матогенному остеомієліті важливим є раннє і ефективне лікування у дітей будь-яких запальних процесів (фурун­кули, піодермія, тонзиліт, карієс, інфекції дихальних шляхів, інфіковані рани і т. ін.).

Профілактика хронічного гематоген­ного остеомієліту полягає в ранній діагностиці гострого процесу, термі­новій госпіталізації хворих і своєчасно­му лікуванні. Велике значення має і повнота лікування.

Профілактика травматичного остео­мієліту полягає в запобіганні рановій інфекції, своєчасній первинній хі­рургічній обробці ран, відкритих пере­ломів, профілактичному застосуванні антибіотиків, іммобілізації.

ГНІЙНЕ ЗАПАЛЕННЯ СУГЛОБІВ (АРТРИТ)

Кожний суглоб складається із сугло­бових кінців кісток з хрящами, сугло­бової сумки (капсули) із суглобовими зв'язками.

Суглобова капсула має дві оболон­ки: зовнішню, або фіброзну, і внутрі­шню, або синовіальну. В товщі фіб­розної капсули проходять зв'язки. Вони можуть бути і в порожнині суглоба (ко­лінний, кульшовий).

У деяких суглобових кінцях є ще інші утвори — меніски, слизові сумки, бур­си, які часто сполучаються з порожни­ною суглоба.

У етіології гострого артриту (arthritis purulenta) відіграють роль: 1) відкриті пошкодження суглобів інфікованим предметом; 2) перехід запального про­цесу з сусідніх тканин або з епіфізів кісток на порожнину суглоба; 3) про­никнення інфекції гематогенним шля­хом. У деяких випадках запалення суг­лоба має асептичний характер (наслідок закритої травми).

Найчастіше збудниками інфекційно­го артриту є стрептококи і стафілококи.

Патологоанатомічні зміни, які ви­никають у суглобі у разі попадання інфекції, залежать від вірулентності мікробів і реактивності організму.

У легких випадках процес обме­жується серозним запаленням суглобо­вої сумки з накопиченням синовіальної рідини (синовіїт). У ній міститься більша або меньша кількість фібрину. За прогресування процесу випіт стає серозно-гнійним, навіть гнійним. Про­цес може обмежитися лише синовіаль­ною оболонкою або перейти на ткани­ни, що оточують суглоб (періартрит), чи суглобові кінці кісток (остеоартрит).

Після затихання гострого процесу, завдяки своєчасному і повноцінному лікуванню, на стінках суглобової кап­сули утворюються грануляції, відкла­дається фібрин, що призводить до ту-горухомості (контрактури) або повної нерухомості (анкілозу) суглоба.

Коли запаленням охоплені всі еле­менти суглоба і сусідні з ним тканини, то такий процес називається п а н а р -тритом.

Клінічна картина гострого артриту полягає у раптовій появі болю в тому чи тому суглобі, неможливості актив­них і пасивних рухів у ньому. Суглоб набряклий, під час пальпації різко бо­лючий, шкіра над ним може бути гіпе-ремійована, пасивні рухи дуже болючі. За наявності значної кількості випоту в суглобі можуть визначатися симптоми флюктуації і "балотування" надколін­ка. Кінцівка в суглобі часто набуває боннетівського (трохи зігнута) поло­ження, за якого максимально збіль­шується об'єм суглоба і зменшується біль. Контури суглоба згладжені, тем­пература в його ділянці підвищена. Під час легенького постукування вздовж осі

кістки хворий відчуває біль в уражено­му суглобі (наприклад, при гнійному гоніті постукування по п'ятці при вип­ростаній нозі зумовлює біль).

З діагностичною метою для визначен­ня характеру випоту, а також бактеріо­логічного дослідження ексудату прово­дять пункцію суглоба. Аби з'ясувати, чи не поширився запальний процес на суг­лобові кінці кісток, доцільно зробити рентгенограму. На ній видно розширен­ня суглобової щілини, прояви остеопо-розу і деструкції кінців кісток.

За тяжкого перебігу гнійного артри­ту гній може прорвати капсулу суглоба і вийти в навколишні тканини, спри­чинюючи гнійні напливи..

Лікування хворих на гнійний артрит стаціонарне. Воно залежить від стадії запального процесу. Починають його з іммобілізації суглоба вікончастою гіпсо­вою пов'язкою у фізіологічне вигідно­му положенні, із захопленням двох су­міжних суглобів. У разі серозного за­палення для евакуації ексудату і введен­ня в порожнину суглоба антибіотиків показана його пункція. Маніпуляцію цю повторюють до одержання стериль­ної рідини. На суглоб накладають тугу пов'язку. Показані сухе тепло, фізіо­терапевтичні процедури (промені УВЧ, солюкс, кварц), антибіотикотерапія.

Після стихання гострих проявів з метою запобігання анкілозу потрібно рекомендувати поступові активні й па­сивні рухи в суглобі.

У разі прогресування процесу, пе-' реходу його на сусідні тканини показа­не оперативне втручання. Воно може бути трьох видів: розкриття суглоба (ар­тротомія), резекція суглоба, ампутація кінцівки.

Артротомія має за мету створення постійного відтоку ексудату (гною) з порожнини суглоба, промивання його і введення в нього антисептичних роз­чинів. З метою створення кращих умов для відведення гною для кожного суг­лоба запропоновано оптимальні розрі­зи. Після артротомії суглоб дренують, а кінцівку іммобілізують.

У разі втягнення в процес суглобо­вих хрящів, а тим паче суглобових поверхонь кісток, що визначається рент-генологічно, показана резекція сугло­ба. Під час операції видаляють епіфізи кісток разом із синовіальною оболон­кою. Після такої операції настає анкі­лоз суглоба.

За тяжкого стану хворого з вираже­ною інтоксикацією на тлі сепсису, ос­лабленого організму, наявності панар-триту за життєвими показаннями кінцівку ампутують.Це операція віочаю.

У останні роки для лікування гострих артритів застосовують компресійно-дистракційні апарати Г.Ілізарова, М.Волкова, О.Оганесяна, В.Калнберза. Вони запобігають розвитку контракту і фіброзних анкілозів.

Оперативне втручання поєднують з інтенсивною коригуючою терапією.

Наслідки гнійного артриту різні. За своєчасного і повноцінного ліку­вання, невиражених патологоанато-мічних змін у суглобі може настати одужання з повним відновленням функції суглоба. У тяжчих випадках виникає порушення функції різного ступеня: від контрактури до анкілозу та ампутації кінцівки.

REFERATUA.ORG.UA — База українських рефератів

↓ Тематичні розділи

Хронічний остеомієліт — Реферат

Профілактика хронічного гематогенного остеомієліту полягає в ранній діагностиці гострого процесу, терміновій госпіталізації хворих і своєчасному лікуванні. Велике значення має і повнота лікування.

Профілактика травматичного остеомієліту полягає в запобіганні рановій інфекції, своєчасній первинній хірургічній обробці ран, відкритих переломів, профілактичному застосуванні антибіотиків, іммобілізації.

ГНІЙНЕ ЗАПАЛЕННЯ СУГЛОБІВ (АРТРИТ)

Кожний суглоб складається із суглобових кінців кісток з хрящами, суглобової сумки (капсули) із суглобовими зв'язками.

Суглобова капсула має дві оболонки: зовнішню, або фіброзну, і внутрішню, або синовіальну. В товщі фіброзної капсули проходять зв'язки. Вони можуть бути і в порожнині суглоба (колінний, кульшовий).

У деяких суглобових кінцях є ще інші утвори — меніски, слизові сумки, бурси, які часто сполучаються з порожниною суглоба.

У етіології гострого артриту (arthritis purulenta) відіграють роль: 1) відкриті пошкодження суглобів інфікованим предметом; 2) перехід запального процесу з сусідніх тканин або з епіфізів кісток на порожнину суглоба; 3) проникнення інфекції гематогенним шляхом. У деяких випадках запалення суглоба має асептичний характер (наслідок закритої травми).

Найчастіше збудниками інфекційного артриту є стрептококи і стафілококи.

Патологоанатомічні зміни, які виникають у суглобі у разі попадання інфекції, залежать від вірулентності мікробів і реактивності організму.

У легких випадках процес обмежується серозним запаленням суглобової сумки з накопиченням синовіальної рідини (синовіїт). У ній міститься більша або меньша кількість фібрину. За прогресування процесу випіт стає серозно-гнійним, навіть гнійним. Процес може обмежитися лише синовіальною оболонкою або перейти на тканини, що оточують суглоб (періартрит), чи суглобові кінці кісток (остеоартрит).

Після затихання гострого процесу, завдяки своєчасному і повноцінному лікуванню, на стінках суглобової капсули утворюються грануляції, відкладається фібрин, що призводить до ту-горухомості (контрактури) або повної нерухомості (анкілозу) суглоба.

Коли запаленням охоплені всі елементи суглоба і сусідні з ним тканини, то такий процес називається п а н а р -тритом.

Клінічна картина гострого артриту полягає у раптовій появі болю в тому чи тому суглобі, неможливості активних і пасивних рухів у ньому. Суглоб набряклий, під час пальпації різко болючий, шкіра над ним може бути гіпе-ремійована, пасивні рухи дуже болючі. За наявності значної кількості випоту в суглобі можуть визначатися симптоми флюктуації і "балотування" надколінка. Кінцівка в суглобі часто набуває боннетівського (трохи зігнута) положення, за якого максимально збільшується об'єм суглоба і зменшується біль. Контури суглоба згладжені, температура в його ділянці підвищена. Під час легенького постукування вздовж осі

кістки хворий відчуває біль в ураженому суглобі (наприклад, при гнійному гоніті постукування по п'ятці при випростаній нозі зумовлює біль).

З діагностичною метою для визначення характеру випоту, а також бактеріологічного дослідження ексудату проводять пункцію суглоба. Аби з'ясувати, чи не поширився запальний процес на суглобові кінці кісток, доцільно зробити рентгенограму. На ній видно розширення суглобової щілини, прояви остеопо-розу і деструкції кінців кісток.

За тяжкого перебігу гнійного артриту гній може прорвати капсулу суглоба і вийти в навколишні тканини, спричинюючи гнійні напливи

Лікування хворих на гнійний артрит стаціонарне. Воно залежить від стадії запального процесу. Починають його з іммобілізації суглоба вікончастою гіпсовою пов'язкою у фізіологічне вигідному положенні, із захопленням двох суміжних суглобів. У разі серозного запалення для евакуації ексудату і введення в порожнину суглоба антибіотиків показана його пункція. Маніпуляцію цю повторюють до одержання стерильної рідини. На суглоб накладають тугу пов'язку. Показані сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (промені УВЧ, солюкс, кварц), антибіотикотерапія.

Після стихання гострих проявів з метою запобігання анкілозу потрібно рекомендувати поступові активні й пасивні рухи в суглобі.

У разі прогресування процесу, пе-' реходу його на сусідні тканини показане оперативне втручання. Воно може бути трьох видів: розкриття суглоба (артротомія), резекція суглоба, ампутація кінцівки.

Артротомія має за мету створення постійного відтоку ексудату (гною) з порожнини суглоба, промивання його і введення в нього антисептичних розчинів. З метою створення кращих умов для відведення гною для кожного суглоба запропоновано оптимальні розрізи. Після артротомії суглоб дренують, а кінцівку іммобілізують.

У разі втягнення в процес суглобових хрящів, а тим паче суглобових поверхонь кісток, що визначається рент-генологічно, показана резекція суглоба. Під час операції видаляють епіфізи кісток разом із синовіальною оболонкою. Після такої операції настає анкілоз суглоба.

За тяжкого стану хворого з вираженою інтоксикацією на тлі сепсису, ослабленого організму, наявності панар-триту за життєвими показаннями кінцівку ампутують.Це операція віочаю.

У останні роки для лікування гострих артритів застосовують компресійно-дистракційні апарати Г.Ілізарова, М.Волкова, О.Оганесяна, В.Калнберза. Вони запобігають розвитку контракту і фіброзних анкілозів.

Оперативне втручання поєднують з інтенсивною коригуючою терапією.

Наслідки гнійного артриту різні. За своєчасного і повноцінного лікування, невиражених патологоанато-мічних змін у суглобі може настати одужання з повним відновленням функції суглоба. У тяжчих випадках виникає порушення функції різного ступеня: від контрактури до анкілозу та ампутації кінцівки.


Ротару :В 70 лет выгляжу на 45 благодаря простой методике...

Почему все аптеки молчат? Грибок ногтя боится как огня дешевого...

Алкоголику вместо кодирования подсыпьте незаметно 3-4 капли обычной…

Соломія Вітвіцька: живіт втягнувся за добу, вийшло 22 кг жиру! Їла це ...

Заросли папиллом на шее и в подмышках - признак наличия у вас...