Хронічний остеомієліт у дітей реферат
Хронічний остеомієліт у дітей реферат
Чичирко Олександр Михайлович. Хронічний остеомієліт довгих кісток у дітей та підлітків: дисертація канд. мед. наук: 14.01.21 / АМН України ; Інститут травматології та ортопедії. - К., 2003.
Аннотация к работе:
Чичирко О. М. Хронічний остеомієліт довгих кісток у дітей та підлітків. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.21 - травматологія та ортопедія. - Інститут травматології та ортопедії АМН України, Київ, 2003.
Дисертація присвячена актуальному питанню оптимізації лікувального процесу та покращення результатів лікування дітей та підлітків, хворих на хронічний остеомієліт довгих кісток. В основу роботи покладено аналіз результатів обстеження та лікування 164 хворих на хронічний травматичний і гематогенний остеомієліт довгих кісток, які перебували в клініці кістково-гнійної хірургії Інституту травматології та ортопедії Академії медичних наук України.
Робота є першою в Україні, в якій на значному клінічному матеріалі розглянуті питання особливостей перебігу кістково-гнійної інфекції та лікування дітей і підлітків, хворих на хронічний остеомієліт довгих кісток. На основі клінічних, рентгенологічних та клініко-лабораторних досліджень встановлені клініко-рентгенологічні особливості перебігу хронічного травматичного і гематогенного остеомієліту у дітей та підлітків; визначені бактеріологічні та серологічні особливості етіології цих форм остеомієліту. На підставі імунологічних досліджень обгрунтовані показання до застосування тимогену для корекції порушень імунного статуса у дітей та підлітків, хворих на хронічний остеомієліт довгих кісток. Визначені найбільш ефективні оперативні втручання та обгрунтована необхідність застосування кісткової аутопластики та білокального методу заміщення дефектів кісток. Удосконалена диференційована система комплексного лікування хворих на хронічний травматичний остеомієліт довгих кісток у дітей та підлітків із застосуванням кістковопластичних оперативних втручань дозволила відновити цілість кісток та ліквідувати активний гнійно-некротичний процес у 97,9 % оперованих дітей.
У дисертаційній роботі визначені особливості клініко-рентгенологічного, мікробіологічного та імунологічного перебігу хронічного травматичного і гематогенного остеомієліту довгих кісток у дітей та підлітків і нове вирішення наукової задачі, що полягає в удосконаленні системи лікування хворих дітей і підлітків з цією патологією, завдяки чому підвищена його ефективність.
Хронічний гематогенний остеомієліт як захворювання спостерігається переважно у дитячому віці (69,1 %), тоді як травматичний, в основному (66 %), - у підлітків. Хронічний травматичний остеомієліт розвинувся як тяжке ускладнення відкритих переломів довгих кісток в 71,2 % та закритих - у 28,8 % пацієнтів внаслідок автошляхових (63,5 %) та побутових (32,7 %) травм.
Хронічний травматичний остеомієліт у дітей і підлітків характеризується більш вираженими, порівняно з гематогенним, місцевими гнійно-некротичними проявами захворювання, особливо при ураженні кісток гомілки, і в 64,1 % випадків перебігає на тлі порушення анатомічної цілісності кістки (гематогенний тільки у 20 %). Кісткові дефекти внаслідок остеомієлітичного процесу та у результаті некректомії, які потребують заміщення, виникають в 51,4 % хворих на травматичний та у 36,3 % - на гематогенний остеомієліт.
Перебіг хронічного травматичного і гематогенного остеомієліту у дітей та підлітків характеризується переважанням мікрофлори у вигляді монокультур із домінуванням золотистого стафілокока (відповідно 60,2 % та 85,2 %). Зі змішаної мікрофлори при травматичному остеомієліті найчастіше виділяються багатокомпонентні мікробні асоціації грамнегативних збудників, тоді як при гематогенному процесі переважають асоціації S. aureus та S. pyogenes із грамнегативними мікроорганізмами.
При хронічному травматичному і гематогенному остеомієліті у дітей та підлітків спостерігається зниження кількості Т-лімфоцитів в 1,5-2 рази на тлі порушення співвідношення регуляторних субпопуляцій Т-клітин і значного (в 2-2,5 рази) зростання рівня ЦІК, що є показанням до призначення імунорегулюючої терапії. При імунокорекції перевагу слід надавати тимічним препаратам, в особливості тимогену, висока клініко-імунологічна ефективність якого при лікуванні хронічного остеомієліту у дітей та підлітків нами встановлена.
При хірургічному лікуванні хворих на хронічний остеомієліт найбільш ефективним є застосування кістковопластичних операцій, частка яких склаладає 51 % серед хворих на травматичний та 15,7 % - нагематогенний остеомієліт, що дозволяє відновити цілість кісток та ліквідувати активний гнійно-некротичний процес у 97,9 % оперованих дітей та підлітків.
Удосконалена диференційована система комплексного лікування хворих на хронічний травматичний остеомієліт довгих кісток дітей та підлітків дає можливість покращити результати лікування та отримати сприятливі результати у 95,8 % випадків у найближчі та в 91,7 % хворих у віддалені строки спостереження.
Список опубликованных работ по теме диссертации:
Особливості оперативного лікування дітей та підлітків, що хворіють на норицевий остеомієліт та їх реабілітація в спеціалізованих умовах // І. П. Вернигора, І. В. Рой, Д. В. Улещенко, О. М. Чичирко - Профілактика та лікування захворювань та наслідків травм у дітей в умовах санаторіїв: матеріали Всеукр. наук.- практ. конференції. - К. – Євпаторія, 1998. - С. 13-16.
Автором проведено аналіз особливостей оперативного лікування хворих на хронічний норицевий остеомієліт довгих кісток.
Застосування апаратів зовнішньої фіксації при лікуванні дітей та підлітків, хворих на остеомієліт // І. П. Вернигора, О. О. Коструб, О. М. Литвиненко, А. В. Ковальчук, Р. В. Калюжний, О. М. Ліненко, О. М. Чичирко. - Вісник травматології, ортопедії та протезування, 1999. - № 1.- с. 124-126.
Автором проведено аналіз клінічних досліджень хворих на хронічний остеомієліт.
В. С. Сулима, О. М. Чичирко. Наш опыт использования костной пластики в лечении хронического остеомиелита у детей // Актуальные вопросы детской травматологии и ортопедии: Сб. тезисов конференции травматологов-ортопедов России. – Москва, 2001. – С.136-137.
Автором проведено аналіз результатів оперативного лікування хворих на хронічний остеомієліт.
Хронічні форми остеомієлітів у дітей та підлітків: особливості перебігу, диференціальна діагностика та тактика лікування // І. П. Вернигора, О. М. Чичирко, А. І. Дзядевич, О. І. Павловець. - Вісник травматології, ортопедії та протезування, 2001.- № 2. - с. 22-24.
Особистий внесок автора полягає у проведенні аналізу особливостей перебігу та розробці тактики лікування хворих на хронічний остеомієліт довгих кісток.
Ензимотерапія в клініці кістково-гнійної хірургії // М. П. Грицай, О. М. Ліненко, І. П. Вернигора, А. Г. Печерський, О. М. Чичирко, К. А. Драч - Збірник наукових праць ХІІІ з’їзду ортопедів-травматологів України. – Київ - Донецьк. – 2001. – С. 256-258.
Автором проведено аналіз клініко-лабораторних показників хворих на хронічний остеомієліт довгих кісток.
Особливості патогенної мікрофлори при хронічному післятравматичному остеомієліті довгих кісток у дітей та підлітків // О. М. Чичирко, С. І. Бідненко, М. П. Грицай, М. П. Пустовалова, В. С. Сулима. - Галицький лікарський вісник, Івано-Франківськ, 2002. - Т. 9 (2). - С. 93-96.
Особистий внесок автора полягає у проведенні аналізу бактеріологічних і серологічних показників.
Кістковопластичні оперативні втручання при хронічному травматичному остеомієліті довгих кісток у дітей та підлітків // М. П. Грицай, О. М. Чичирко, В. С. Сулима, Д. П. Івченко. - Український медичний альманах, 2001. - Т. 4, № 5. - С. 183 - 187.
Автором проведено аналіз особливостей оперативного лікування хворих на остеомієліт довгих кісток із застосуванням кісткової аутопластики та білокального методу заміщення дефектів кісток.
Остеомієліт довгих кісток верхніх кінцівок (особливості перебігу) // М. П. Грицай, В.С. Сулима, Д. П. Івченко, О. М. Чичирко. - Літопис травматології та ортопедії, 2002. - № 3-4. - С. 13-15.
Автором проведено аналіз особливостей оперативного лікування хворих на хронічний остеомієліт довгих кісток верхньої кінцівки
Помилки та ускладнення при білокальному заміщенні кісткових дефектів у хворих на хронічний остеомієліт // В. С. Сулима, М. П. Грицай, О. М. Ліненко, О. М. Чичирко. - Журнал екстремальної медицини, Луганськ. - 2002. - Т. 3. - № 1. - С. 63-67.
Автором проведено аналіз помилок і ускладнень при білокальному заміщенні кісткових дефектів у хворих на хронічний остеомієліт довгих кісток.
Репаративний процес у рентгенівському зображенні при вільній кістковій аутопластиці у хворих на травматичний остеомієліт // Д. П. Радченко, В. С. Сулима, М. П. Грицай, Л.Є. Зубко, О. М. Чичирко. - Журнал екстремальної медицини, Луганськ. - 2002. - Т. 3. - № 2. - С. 53-57.
Автором проведено аналіз клініко-рентгенологічних досліджень у хворих на травматичний остеомієліт при вільній кістковій аутопластиці.
І. П. Вернигора, О. М. Чичирко, В. В. Масюк. Особливості перебігу та лікування хронічного травматичного остеомієліту довгих кісток у дітей та підлітків // Актуальні питання сучасної травматології та ортопедії: матеріали міжобласної наук. - практ. конференції. - Київ - Житомир. - 2002. - С. 54-63.
Автором проведено аналіз особливостей перебігу і оперативного лікування хворих на хронічний травматичний остеомієліт.
О. М. Чичирко, Н. О.Дехтяренко, М. П. Грицай. Стан імунної системи у дітей та підлітків, що страждають на хронічний остеомієліт довгих кісток, та імунокорекція виявлених порушень // Вісник травматології, ортопедії та протезування, 2002.- № 4. - с. 52-55.
Автором проведено аналіз імунологічних показників у дітей та підлітків з хронічним остеомієлітом довгих кісток.
Хронічний остеомієліт
Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)
Внутрішньокістковий абсцес Броді (abscessus Brodie)- обмежений кістковий абсцес, заповнений гнійною, кров'янистою або серозною рідиною, яка локалізується частіше в метафізі великогомілкової кістки або епіфізі. Захворювання починається в молодому віці і може себе проявити через багато років. Хворі скаржаться на ниючий біль у кінцівці, який посилюється вночі або під час фізичного навантаження, локальну болючість під час постукування по ураженій ділянці. Діагноз ставлять на підставі рентгенологічних даних. У кістці виявляється круглої форми різних розмірів порожнина з чіткими контурами. По краях порожнини є склеротична облямівка. Температурна реакція відсутня. Лікування оперативне: розкриття порожнини абсцесу, вишкрібання її, промивання антибіотиками і тампонада м'язовим клаптем на ніжці.
Склерозуючий остеомієліт Гарре (osteomyelitis scleroticans Garre). При цій формі запалення кістки в ній переважають остеосклеротичні процеси з поступовим запустінням кістковомозко-вого каналу. Захворювання теж перебігає торпідно, тривало, з невираже-ною клінічною картиною: незначний нічний біль у кінцівці, біль під час фізичного навантаження, потовщення кінцівки, локальна болючість під час пальпації. Температура тіла помірно підвищена. Запальний процес ушкоджує переважно діафізи. Діагноз ставлять на підставі рентгенологічних даних: веретеноподібне потовщення діафіза кістки, на тлі якого можуть бути помітні невеликі порожнини з дрібними секвестрами. Рідко захворювання починається гостро, з підвищення температури тіла й інтоксикації. Явища ці швидко минають, і процес набуває хронічного перебігу.
Лікування склерозуючого остеомієліту консервативне (антибіотики, фізіотерапевтичні поцедури, електрофорез трипсину).
Альб уміно зний остеомієліт Ольє (osteomye litis albuminosa Oilier) спостерігається рідше, ніж інші види остеомієліту. Для нього характерне субкор-тикальне і субперіостальне утворення порожнин, заповнених слизовим, білковим або маслянистим ексудатом. Іноді є дрібні секвестри. Частіше ушкоджуються стегнова і плечова кістки. Початок захворювання прихований, перебіг млявий. Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Процес звичайно локалізується в дистальному відділі стегнової кістки. До болю приєднується припухлість, яка поступово наростає. На рентгенограмі в кістці видно правильної і неправильної форми порожнисті утвори з періостальни-ми нашаруваннями.
Лікування альбумінозного остеомієліту оперативне - санація осередку хронічного гнійного запалення.
Антибіотичний остеомієліт виникає у ослаблених людей, яких тривалий час неефективно лікували антибіотиками з причини будь-якого захворювання.
клінічний перебіг захворювання. Деструкція кістки у таких хворих не виражена, немає періостальної реакції, сек-вестральної коробки, ділянки остеопо-розу чергуються з ділянками остеосклерозу.
Клінічно ця форма остеомієліту теж має млявий перебіг, без підвищення температури тіла, з невираженими локальними проявами. Нагноєння і но-риць не буває. Немає секвестральної капсули і грануляцій. Лікування оперативне - виконують радикальну некректомію.
Треба наголосити, що захворювання це характеризується тривалим перебігом, несприятливими наслідками лікування і частими рецидивами. З цієї точки зору великого значення набуває його профілактика. При гострому гематогенному остеомієліті важливим є раннє і ефективне лікування у дітей будь-яких запальних процесів (фурункули, піодермія, тонзиліт, карієс, інфекції дихальних шляхів, інфіковані рани і т. ін.).
Профілактика хронічного гематогенного остеомієліту полягає в ранній діагностиці гострого процесу, терміновій госпіталізації хворих і своєчасному лікуванні. Велике значення має і повнота лікування.
Профілактика травматичного остеомієліту полягає в запобіганні рановій інфекції, своєчасній первинній хірургічній обробці ран, відкритих переломів, профілактичному застосуванні антибіотиків, іммобілізації.
ГНІЙНЕ ЗАПАЛЕННЯ СУГЛОБІВ (АРТРИТ)
Кожний суглоб складається із суглобових кінців кісток з хрящами, суглобової сумки (капсули) із суглобовими зв'язками.
Суглобова капсула має дві оболонки: зовнішню, або фіброзну, і внутрішню, або синовіальну. В товщі фіброзної капсули проходять зв'язки. Вони можуть бути і в порожнині суглоба (колінний, кульшовий).
У деяких суглобових кінцях є ще інші утвори - меніски, слизові сумки, бурси, які часто сполучаються з порожниною суглоба.
У етіології гострого артриту (arthritis purulenta) відіграють роль: 1) відкриті пошкодження суглобів інфікованим предметом; 2) перехід запального процесу з сусідніх тканин або з епіфізів кісток на порожнину суглоба; 3) проникнення інфекції гематогенним шляхом. У деяких випадках запалення суглоба має асептичний характер (наслідок закритої травми).
Найчастіше збудниками інфекційного артриту є стрептококи і стафілококи.
Патологоанатомічні зміни, які виникають у суглобі у разі попадання інфекції, залежать від вірулентності мікробів і реактивності організму.
У легких випадках процес обмежується серозним запаленням суглобової сумки з накопиченням синовіальної рідини (синовіїт). У ній міститься більша або меньша кількість фібрину. За прогресування процесу випіт стає серозно-гнійним, навіть гнійним. Процес може обмежитися лише синовіальною оболонкою або перейти на тканини, що оточують суглоб (періартрит), чи суглобові кінці кісток (остеоартрит).
Після затихання гострого процесу, завдяки своєчасному і повноцінному лікуванню, на стінках суглобової капсули утворюються грануляції, відкладається фібрин, що призводить до ту-горухомості (контрактури) або повної нерухомості (анкілозу) суглоба.
Коли запаленням охоплені всі елементи суглоба і сусідні з ним тканини, то такий процес називається п а н а р -тритом.
Клінічна картина гострого артриту полягає у раптовій появі болю в тому чи тому суглобі, неможливості активних і пасивних рухів у ньому. Суглоб набряклий, під час пальпації різко болючий, шкіра над ним може бути гіпе-ремійована, пасивні рухи дуже болючі. За наявності значної кількості випоту в суглобі можуть визначатися симптоми флюктуації і "балотування" надколінка. Кінцівка в суглобі часто набуває боннетівського (трохи зігнута) положення, за якого максимально збільшується об'єм суглоба і зменшується біль. Контури суглоба згладжені, температура в його ділянці підвищена. Під час легенького постукування вздовж осі
кістки хворий відчуває біль в ураженому суглобі (наприклад, при гнійному гоніті постукування по п'ятці при випростаній нозі зумовлює біль).
З діагностичною метою для визначення характеру випоту, а також бактеріологічного дослідження ексудату проводять пункцію суглоба. Аби з'ясувати, чи не поширився запальний процес на суглобові кінці кісток, доцільно зробити рентгенограму. На ній видно розширення суглобової щілини, прояви остеопо-розу і деструкції кінців кісток.
За тяжкого перебігу гнійного артриту гній може прорвати капсулу суглоба і вийти в навколишні тканини, спричинюючи гнійні напливи..
Лікування хворих на гнійний артрит стаціонарне. Воно залежить від стадії запального процесу. Починають його з іммобілізації суглоба вікончастою гіпсовою пов'язкою у фізіологічне вигідному положенні, із захопленням двох суміжних суглобів. У разі серозного запалення для евакуації ексудату і введення в порожнину суглоба антибіотиків показана його пункція. Маніпуляцію цю повторюють до одержання стерильної рідини. На суглоб накладають тугу пов'язку. Показані сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (промені УВЧ, солюкс, кварц), антибіотикотерапія.
Після стихання гострих проявів з метою запобігання анкілозу потрібно рекомендувати поступові активні й пасивні рухи в суглобі.
У разі прогресування процесу, пе-' реходу його на сусідні тканини показане оперативне втручання. Воно може бути трьох видів: розкриття суглоба (артротомія), резекція суглоба, ампутація кінцівки.
Артротомія має за мету створення постійного відтоку ексудату (гною) з порожнини суглоба, промивання його і введення в нього антисептичних розчинів. З метою створення кращих умов для відведення гною для кожного суглоба запропоновано оптимальні розрізи. Після артротомії суглоб дренують, а кінцівку іммобілізують.
Хронічний остеомієліт
Хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica) має дві форми: вторинно-хронічну і первинно-хронічну.
Вторинно-хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica secundaria) частіше є наслідком гострого гематогенного остеомієліту (хронічний гематогенний остеомієліт), відкритих переломів (травматичний остеомієліт) та вогнепальних поранень ( вогнепальний остеомієліт). До первинно-хронічних остеомієлітів (osteomyelitis chronica primaria) належать абсцес Броді, аль-бумінозний остеомієліт Ольє, склерозуючий остеомієліт Гарре та антибіотичний остеомієліт.
Хронічний гематогенний остеомієліт. Застосування антибіотиків і рання остеоперфорація у значного відсотка хворих дають можливість домогтися добрих наслідків лікування гострого остеомієліту. У решти хворих він переходить у вторинно-хронічний. При цьому після затихання гострих явищ людина може почувати себе задовільно, займатися звичною працею. Але через деякий час, під впливом провокуючих чинників (переохолодження, травма, недоїдання), настає рецидив захворювання. В ураженій ділянці відновлюється біль, з'являються набряк, гіперемія шкіри, піднімається температура тіла, в крові зростає кількість лейкоцитів, збільшується ШОЕ. Все це вказує на те, що в кістці активізувалася латентна інфекція, утворюється гнояк. Після його розкриття (самостійного чи оперативного) стан хворого поліпшується, температура тіла знижується, зникає набряк, стихає біль. Залишається нори
ця, з якої протягом тривалого часу виділяється гній. Її існування підтримують кісткові секвестри. Іноді вони самі виходять через норицевий канал. На рентгенограмі в цей час помітно прояви деструкції кістки, секвестральну коробку і різного розміру ділянки змертвілої кістки. Після їх самостійного відхоцження або оперативного видалення процес затихає, нориці закриваються, і хворий почуває себе добре до наступного загострення.
Ця форма остеомієліту триває звичайно роками або й усе життя.
Усім хворим з норицевою формою хронічного остеомієліту показана фісту-лографія (мал.75). Вона дає можливість простежити за перебігом нориці, виявити в кістці порожнини, визначити розміри секвестрів. Фісту-лограму виконують шляхом уведення в норицевий хід контрастної масляної (йодоліпол) або водорозчинної речовини з подальшою рентгенографією.
Травматичний і вогнепальний хронічний остеомієліт ускладнює відкриті переломи і вогнепальні поранення. До них належать і ті форми остеомієліту, які розвиваються після металоостеосинтезу.
Усі відкриті переломи чи вогнепальні поранення є інфікованими, але не всі ускладнюються остеомієлітом. Як свідчить досвід минулої війни, остеомієліт виникав у кожного четвертого пораненого, а при переломах кісток — у кожного другого.
Травматичний і вогнепальний остеомієліт певною мірою відрізняється від гематогенного. При гематогенному остеомієліті інфекція поширюється із середини кістки назовні, при травматичному і вогнепальному — у зворотному напрямку. Гематогенний остеомієліт частіше спричинює моноінфекція, травматичний і вогнепальний — полі-інфекція. При цих видах остеомієліту в тканинах часто є сторонні тіла, яких не буває при гематогенному остеомієліті. При ньому спостерігаються масивніші ділянки секвестрації, ніж при травматичному і вогнепальному. Травматичний і вогнепальний остеомієліт не супроводжуються значни погіршенням загального стану хворог як це буває при гематогенному.
Клінічна картина травматичного вогнепального остеомієліту характері зується млявим, торпідним перебіго» що пов'язане з обмеженою зоною траї мованої ділянки кістки.
Тривалий перебіг хронічного остес мієліту може бути причиною багатьс ускладнень, а саме: амілоїдозу внуї рішніх органів, деформації кісток, пс рушення функції печінки, нирок дефіциту маси тіла, анемії, гіпопротеі немії, патологічних переломів, не справжніх суглобів, малігнізації стіно] нориці.
Лікування вторинно-хронічного ос теомієліту складне, тривале, супровод жується частими оперативними втру чаннями.
Оперативному втручанню переду» консервативна терапія, яка є власні передопераційною підготовкою. Нек передбачено такі моменти: висококало рійне харчування, переливання крові кровозамінників, застосування анабо-лічних гормонів (неробол, ретаболіл) імунологічних препаратів (у-глобулін)
Важливу роль у лікуванні хворих не хронічний остеомієліт відіграє інфу-зійна терапія: 5 % розчин глюкози з інсуліном, вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, панангіном, трента-лом або курантилом, розчином калію хлориду; реополіглюкін, альбумін, протеїн.
Проведення інтенсивної інфузійної терапії сприяє поліпшенню функціональної активності органів і тканин, корекції порушень гомеостазу, полегшує перебіг післяопераційного періоду. Вона забезпечує профілактику тромбоемболічних ускладнень, стимулює репаративні процеси, знижує можливість рецидивів остеомієлітично-го процесу.
Певне місце в лікуванні хронічного остеомієліту відводиться антибактеріальній терапії, хоча вона через затруд-нене проникнення антибіотиків у кістку менш ефективна, ніж при гострому гематогенному остеомієліті.
Місцеве лікування проводять шляхом промивання осередку запалення антисептичними розчинами (хлоргексидин, перекис водню), застосування фізіотерапевтичних процедур (променів УВЧ, грязелікування, парафіно- та озокеритотерапія). Для швидкого лізису некротичних ділянок використовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин).
Оперативне лікування показане у разі формування секвестральної коробки і чітко вираженої демаркації секвестра.
Для лікування хронічного остеомієліту запропоновано низку оперативних втручань.
1. Розкриття остеомієлітичної флегмони. У разі закриття нориці гній, не маючи відтоку, просякає сусідні тканини, зумовлюючи міжм'язову та підшкірну флегмони. Затримка гною супроводжується загальною реакцією організму (підвищення температури тіла, посилення болю, збільшення набряку, почервоніння шкіри, зміни складу крові). У більшості хворих операція
має паліативний характер, оскільки залишається осередок інфекції, який з часом може дати нове загострення.
2. Секвестректомія (видалення основного джерела гнійно-некротичного процесу — секвестра). Операція теж має паліативний характер.
3. Вирізування нориці застосовують за наявності її розгалужень і сліпих ходів, склерозування стінок. Перед операцією застосовують контрастну фістулографію.
4. Секвестрнекректомія — повне видалення осередку запалення (секвестрів, грануляцій, гною, секвест-ральної капсули в межах здорової кістки з обробкою залишкової порожнини).
Дуже важливо чимось заповнити порожнину в кістці, яка утворилася після операції, позаяк вона не спа-дається. Пропонували це робити гіпсом, м'язом на ніжці, кров'яним згортком, кістковим трансплантатом, яєчним жовтком, очеревиною великої рогатої худоби, колагеновою губкою, імпрегнованою антибіотиками, тощо. Але ці методи виявилися неефективними. Багато із запропонованих матеріалів швидко нагноюються і підтримують запалення. Серед них кращі наслідки дає тампонування кісткової порожнини м'язовим клаптем на ніжці, якщо поряд із кісткою є виражений масив м'язів, звідки можна взяти трансплантат, та губчаста (спонгіозна) тканина кістки.
У разі місцевих ускладнень хронічного остеомієліту (перелом кістки, не-консолідований перелом, великі дефекти кістки) широко застосовують комп-ресійно-дистракційний метод Ілізарова.
У післяопераційний період продовжується комплексна консервативна терапія, застосована до операції. Це — іммобілізація кінцівки, повторні переливання крові і білкових кровозамінників, дезінтоксикаційна терапія, анти біотикотерапія, імунотерапія, фізіотерапевтичні процедури, лікувальна гімнастика і ін.
Первинно-хронічний остеомієліт. Це захворювання розвивається непомітно, поступово. Що
правда, деякі клініцисти вважають, що і в цьому разі остеомієліт починається гостро або підгостро, але клінічна картина не виражена і часто її не помічають.
Первинно-хронічний остеомієліт розвивається за низької вірулентності мікробів і зниженої реактивності організму.
Існує кілька форм первинно-хронічного остеомієліту, які отримали назву за прізвищами авторів, що їх описали.
Внутрішньокістковий абсцес Броді (abscessus Brodie)— обмежений кістковий абсцес, заповнений гнійною, кров'янистою або серозною рідиною, яка локалізується частіше в метафізі великогомілкової кістки або епіфізі. Захворювання починається в молодому віці і може себе проявити через багато років. Хворі скаржаться на ниючий біль у кінцівці, який посилюється вночі або під час фізичного навантаження, локальну болючість під час постукування по ураженій ділянці. Діагноз ставлять на підставі рентгенологічних даних. У кістці виявляється круглої ф
Склерозуючий остеомієліт Гарре (osteomyelitis scleroticans Garre). При цій формі запалення кістки в ній переважають остеосклеротичні процеси з поступовим запустінням кістковомозко-вого каналу. Захворювання теж перебігає торпідно, тривало, з невираже-ною клінічною картиною: незначний нічний біль у кінцівці, біль під час фізичного навантаження, потовщення кінцівки, локальна болючість під час пальпації. Температура тіла помірно підвищена. Запальний процес ушкоджує переважно діафізи. Діагноз ставлять на підставі рентгенологічних даних: веретеноподібне потовщення діафіза кістки, на тлі якого можуть бути помітні невеликі порожнини з дрібними секвестрами. Рідко захворювання починається гостро, з підвищення температури тіла й інтоксикації. Явища ці швидко минають, і процес набуває хронічного перебігу.
Лікування склерозуючого остеомієліту консервативне (антибіотики, фізіотерапевтичні поцедури, електрофорез трипсину).
Альб уміно зний остеомієліт Ольє (osteomye litis albuminosa Oilier) спостерігається рідше, ніж інші види остеомієліту. Для нього характерне субкор-тикальне і субперіостальне утворення порожнин, заповнених слизовим, білковим або маслянистим ексудатом. Іноді є дрібні секвестри. Частіше ушкоджуються стегнова і плечова кістки. Початок захворювання прихований, перебіг млявий. Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Процес звичайно локалізується в дистальному відділі стегнової кістки. До болю приєднується припухлість, яка поступово наростає. На рентгенограмі в кістці видно правильної і неправильної форми порожнисті утвори з періостальни-ми нашаруваннями.
Лікування альбумінозного остеомієліту оперативне — санація осередку хронічного гнійного запалення.
Антибіотичний остеомієліт виникає у ослаблених людей, яких тривалий час неефективно лікували антибіотиками з причини будь-якого захворювання.
клінічний перебіг захворювання. Деструкція кістки у таких хворих не виражена, немає періостальної реакції, сек-вестральної коробки, ділянки остеопо-розу чергуються з ділянками остеосклерозу.
Клінічно ця форма остеомієліту теж має млявий перебіг, без підвищення температури тіла, з невираженими локальними проявами. Нагноєння і но-риць не буває. Немає секвестральної капсули і грануляцій. Лікування оперативне — виконують радикальну некректомію.
Треба наголосити, що захворювання це характеризується тривалим перебігом, несприятливими наслідками лікування і частими рецидивами. З цієї точки зору великого значення набуває його профілактика. При гострому гематогенному остеомієліті важливим є раннє і ефективне лікування у дітей будь-яких запальних процесів (фурункули, піодермія, тонзиліт, карієс, інфекції дихальних шляхів, інфіковані рани і т. ін.).
Профілактика хронічного гематогенного остеомієліту полягає в ранній діагностиці гострого процесу, терміновій госпіталізації хворих і своєчасному лікуванні. Велике значення має і повнота лікування.
Профілактика травматичного остеомієліту полягає в запобіганні рановій інфекції, своєчасній первинній хірургічній обробці ран, відкритих переломів, профілактичному застосуванні антибіотиків, іммобілізації.
ГНІЙНЕ ЗАПАЛЕННЯ СУГЛОБІВ (АРТРИТ)
Кожний суглоб складається із суглобових кінців кісток з хрящами, суглобової сумки (капсули) із суглобовими зв'язками.
Суглобова капсула має дві оболонки: зовнішню, або фіброзну, і внутрішню, або синовіальну. В товщі фіброзної капсули проходять зв'язки. Вони можуть бути і в порожнині суглоба (колінний, кульшовий).
У деяких суглобових кінцях є ще інші утвори — меніски, слизові сумки, бурси, які часто сполучаються з порожниною суглоба.
У етіології гострого артриту (arthritis purulenta)
відіграють роль: 1) відкриті пошкодження суглобів інфікованим предметом; 2) перехід запального процесу з сусідніх тканин або з епіфізів кісток на порожнину суглоба; 3) проникнення інфекції гематогенним шляхом. У деяких випадках запалення суглоба має асептичний характер (наслідок закритої травми).
Найчастіше збудниками інфекційного артриту є стрептококи і стафілококи.
які виникають у суглобі у разі попадання інфекції, залежать від вірулентності мікробів і реактивності організму.
У легких випадках процес обмежується серозним запаленням суглобової сумки з накопиченням синовіальної рідини (синовіїт). У ній міститься більша або меньша кількість фібрину. За прогресування процесу випіт стає серозно-гнійним, навіть гнійним. Процес може обмежитися лише синовіальною оболонкою або перейти на тканини, що оточують суглоб (періартрит), чи суглобові кінці кісток (остеоартрит).
Після затихання гострого процесу, завдяки своєчасному і повноцінному лікуванню, на стінках суглобової капсули утворюються грануляції, відкладається фібрин, що призводить до ту-горухомості (контрактури) або повної нерухомості (анкілозу) суглоба.
Коли запаленням охоплені всі елементи суглоба і сусідні з ним тканини, то такий процес називається п а н а р -тритом.
Клінічна картина гострого артриту полягає у раптовій появі болю в тому чи тому суглобі, неможливості активних і пасивних рухів у ньому. Суглоб набряклий, під час пальпації різко болючий, шкіра над ним може бути гіпе-ремійована, пасивні рухи дуже болючі. За наявності значної кількості випоту в суглобі можуть визначатися симптоми флюктуації і "балотування" надколінка. Кінцівка в суглобі часто набуває боннетівського (трохи зігнута) положення, за якого максимально збільшується об'єм суглоба і зменшується біль. Контури суглоба згладжені, температура в його ділянці підвищена. Під час легенького постукування вздовж осі
кістки хворий відчуває біль в ураженому суглобі (наприклад, при гнійному гоніті постукування по п'ятці при випростаній нозі зумовлює біль).
З діагностичною метою для визначення характеру випоту, а також бактеріологічного дослідження ексудату проводять пункцію суглоба. Аби з'ясувати, чи не поширився запальний процес на суглобові кінці кісток, доцільно зробити рентгенограму. На ній видно розширення суглобової щілини, прояви остеопо-розу і деструкції кінців кісток.
За тяжкого перебігу гнійного артриту гній може прорвати капсулу суглоба і вийти в навколишні тканини, спричинюючи гнійні напливи..
хворих на гнійний артрит стаціонарне. Воно залежить від стадії запального процесу. Починають його з іммобілізації суглоба вікончастою гіпсовою пов'язкою у фізіологічне вигідному положенні, із захопленням двох суміжних суглобів. У разі серозного запалення для евакуації ексудату і введення в порожнину суглоба антибіотиків показана його пункція. Маніпуляцію цю повторюють до одержання стерильної рідини. На суглоб накладають тугу пов'язку. Показані сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (промені УВЧ, солюкс, кварц), антибіотикотерапія.
Після стихання гострих проявів з метою запобігання анкілозу потрібно рекомендувати поступові активні й пасивні рухи в суглобі.
У разі прогресування процесу, пе-' реходу його на сусідні тканини показане оперативне втручання. Воно може бути трьох видів: розкриття суглоба (артротомія), резекція суглоба, ампутація кінцівки.
Артротомія має за мету створення постійного відтоку ексудату (гною) з порожнини суглоба, промивання його і введення в нього антисептичних розчинів. З метою створення кращих умов для відведення гною для кожного суглоба запропоновано оптимальні розрізи. Після артротомії суглоб дренують, а кінцівку іммобілізують.
У разі втягнення в процес суглобових хрящів, а тим паче суглобових поверхонь кісток, що визначається рент-генологічно, показана резекція суглоба. Під час операції видаляють епіфізи кісток разом із синовіальною оболонкою. Після такої операції настає анкілоз суглоба.
За тяжкого стану хворого з вираженою інтоксикацією на тлі сепсису, ослабленого організму, наявності панар-триту за життєвими показаннями кінцівку ампутують.Це операція віочаю.
У останні роки для лікування гострих артритів застосовують компресійно-дистракційні апарати Г.Ілізарова, М.Волкова, О.Оганесяна, В.Калнберза. Вони запобігають розвитку контракту і фіброзних анкілозів.
Оперативне втручання поєднують з інтенсивною коригуючою терапією.
Наслідки гнійного артриту різні. За своєчасного і повноцінного лікування, невиражених патологоанато-мічних змін у суглобі може настати одужання з повним відновленням функції суглоба. У тяжчих випадках виникає порушення функції різного ступеня: від контрактури до анкілозу та ампутації кінцівки.