Звуження бронхів в'язким ексудатом Zdravnicya.ru

Головна » Підвищений холестерин » Звуження бронхів в'язким ексудатом
Ротару :В 70 лет выгляжу на 45 благодаря простой методике...

Почему все аптеки молчат? Грибок ногтя боится как огня дешевого...

Алкоголику вместо кодирования подсыпьте незаметно 3-4 капли обычной…

Соломія Вітвіцька: живіт втягнувся за добу, вийшло 22 кг жиру! Їла це ...

Заросли папиллом на шее и в подмышках - признак наличия у вас...

Звуження бронхів в'язким ексудатом

Зміни везикулярного дихання

Механізм виникнення жорсткого дихання.

Жорстке дихання є різновидом везикулярного дихання. У результаті звуження бронхів(набряк слизової, в′язкий ексудат у просвіті бронхів, бронхоспазм) до звичайного шуму везикулярного дихання, пов′язаного з коливаннями альвеолярних стінок, домішується звук, обумовлений турбу-лентним рухом потоку повітря по бронхах, стінки яких мають нерівності й шорсткості. Дихальний шум стає більше твердим, ніж нормальне везикулярне дихання, і вислухується протягом усього вдиху й видиху.

Механізм виникнення жорсткого дихання.

Причиною саккадованого (переривчастого) дихання є нерівномірне звуження бронхіол (див. нижче), у результаті чого потік повітря, зустрічаючи на своєму шляху перешкоду у вигляді неоднаково вираженого звуження різних бронхів, спочатку проникає в одну ділянку легень, потім в іншу ділянку і т.і. При цьому вдих здійснюється переривчасто, звичайно в 2 - 3 етапи.

Найбільш частою причиною нерівномірного звуження бронхіол і саккадованого дихання є поразка дихальних шляхів туберкульозної етіології.

Іноді саккадоване дихання може вислуховуватися також при патології дихальних м'язів внаслідок їхнього нерівномірного скорочення.

Механізм виникнення саккадованого дихання: 1, 2, 3 - послідовні фази вдиху

Найбільш часті причини зміни везикулярного дихання представлені в таблиці нижче

Три основні причини виникнення патологічного бронхіального диханняна поверхні грудної клітки ілюструє нижній малюнок.

Патологічне бронхіальне дихання вислуховується над легенями при виникненні умов для гарного проведення на поверхню грудної клітки шуму ларин-готрахеального дихання, що виникає переважно в гортані: при наявності порожнини в легені, з'єднаної із бронхом (а), при дольовому запальному ущільненні легені (б) і при компресійному ателектазі (в).

Патологічне бронхіальне дихання має майже ті ж фізичні характеристики, що і ларинготрахеальне дихання: воно грубе, відносно високочастотне, нагадує звук «Х-Х», шум на видиху вислухується довше, ніж на вдиху.

Механізм виникнення змішаного(бронховезикулярного) диханняпри вогнищевому запальному ущільненні легені (вогнищевої пневмонії) представлений на малюнку.

В області проекції невеликої ділянки ущільненої легеневої тканини на поверхню легені проводиться слабке бронхіальне дихання. Оточуючі це вогнище малозмінені альвеоли індукують шум везикулярного дихання. Змішання двох шумів приводить до появи так називаного бронховезикулярного дихання.

Механізм виникнення змішаного (бронховезикулярного) дихання при вогнищевому запальному ущільненні легені (вогнищевої пневмонії).

Три основні причини виникнення патологічного бронхіального дихання на поверхні грудної клітки:

а - порожнина в легені, що спілкується із бронхом;

6 - дольове запальне ущільнення;

в - компресійний ателектаз.

Для вирішення питання про характер дихання, яке вислуховується, необхідно оцінити:

1) тембр дихання (звуковий еталон бронхіального дихання над гортанню),

2) співвідношення тривалості чутних частин вдиху й видиху,

3) амплітуду дихального шуму на вдиху й видиху

Патологічні дихальні шуми

Патологічні дихальні шуми поділяють на бронхо- і плевропульмональні. Серед бронхопульмональних розрізняють крепітацію, хрипи, патологічне бронхіальне дихання і амфоричне дихання, а серед плевропульмональнихшум тертя плеври, хлюпання і легеневої фістули.

Патологічні (додаткові) дихальні шуми виникають у трахеї, бронхах, альвеолах, кавернах, бронхоектазах та плевральній щілині і спричинюються нагромадженням сторонніх мас (слизу, гною, ексудату, транссудату, крові), які можуть при проходженні повітря і дихальних екскурсіях легень рухатися, створюючи коливання і викликаючи таким чином додаткові дихальні шуми.

Крепітація (crepitus – тріск) це своєрідний шум, який прослуховується в кінці вдиху і нагадує звук, подібний до розминання пальцями пучка волосся біля вуха. Крепітація вислуховується лише в перші дні пневмонії і в період одужання, а також на початку набряку легень. На перших стадіях запального процесу в легенях ексудат ще не заповнює порожнини альвеол, а лише просочує їхні стінки і змочує внутрішню поверхню. При видиханні повітря альвеоли спадаються, і стінки їх, змочені клейким ексудатом, злипаються. При вдиху альвеоли знову розправляються, стінки, що злиплися, відриваються одна від одної, унаслідок чого виникає слабкий шум. Сума таких звуків від одночасного розправлення стінок величезної кількості альвеол і створює патологічний дихальний шум, який називають крепітацією. У розпалі пневмонії, коли альвеоли заповнені ексудатом, крепітація не вислуховується. Коли ж ексудат починає розсмоктуватися і порожнина альвеол очищається, стінки їх деякий час ще залишаються змоченими ексудатом. При цьому знову створюються умови для виникнення крепітації. Інколи крепітація не вислуховується при поверхневому диханні, і тому тварину необхідно провести або прогнати. Після фізичного навантаження крепітацію можна виявити в місцях ателектазу легень, оскільки в них уповільнюється відтікання венозної крові й лімфи і виникає незначна застійна транссудація в альвеоли, яка створює крепітацію.

Крепітацію іноді важко відрізнити від дрібнопухирчастих вологих хрипів, які виникають при запаленні дрібних бронхів. Диференціюють їх за такими ознаками: крепітацію вислуховують лише на висоті вдиху, а хрипи – під час вдиху і видиху; на інтенсивність хрипів впливає кашель (послаблюються, інколи зникають), а на крепітацію він не впливає; дрібнопухирчасті хрипи, які виникають у бронхах малого діаметра мають зовсім інше звучання, у той час як при крепітації вислуховується одноманітний постійний шум.

Патологічне бронхіальне дихання вислуховується при ущільненні легеневої тканини, тобто при такому патологічному процесі в легенях, при якому альвеоли замість повітря заповнені іншою, більш щільною масою (ексудатом, транссудатом, кров'ю, пухлинною тканиною), оскільки ущільнена легенева тканина добре проводить ларингеальний шум. Бронхіальне дихання добре вислуховується у випадках, коли уражена ділянка достатньо велика й не дуже віддалена від грудної стінки. Необхідною умовою для вислуховування бронхіального дихання є прохідність бронха, який міститься в ущільненій ділянці легень, оскільки ларингеальне дихання може передаватися на грудну стінку лише через повітряний стовп у бронхах. При непрохідності бронха бронхіальне дихання зникає.

Інтенсивне патологічне бронхіальне дихання спостерігають при крупозній пневмонії, рідше – при бронхопневмонії, якщо уражені ділянки зливаються в обширні інфільтрати. Значно рідше патологічне бронхіальне дихання виявляють при ателектазі легень, коли альвеоли повністю спадаються, а прохідність бронхів ще збережена. З таких же причин виникає бронхіальне дихання при ексудативному плевриті, унаслідок якого розвивається компресійний ателектаз. Проте воно вислуховується значно слабше, ніж при ущільненні легеневої тканини, оскільки поширюється через шар рідини, що погано проводить звук.

Патологічне бронхіальне дихання необхідно відрізняти від фізіологічного бронхіального і жорсткого везикулярного. У коней, ослів і мулів бронхіальне дихання будь-якої інтенсивності, якщо воно вислуховується на грудній стінці, є завжди патологічним, тому що у тварин цих видів тут вислуховується лише везикулярне дихання. У тварин інших видів за плечолопатковим поясом вислуховується змішане бронховезикулярне дихання. Лише в задніх ділянках діафрагмальних часток діагностують чисте везикулярне дихання. Якщо на цих ділянках дихальний шум вислуховується і при вдиху, і при видиху, то він є патологічним бронхіальним. Для диференціації патологічного бронхіального дихання від фізіологічного бронхіального та жорсткого везикулярного необхідно провести порівняльну аускультацію аналогічної ділянки другої легені, порівняти характер звуків, ураховуючи те, що патологічне бронхіальне дихання вислуховується під час обох дихальних фаз. Крім цього, у зоні патологічного бронхіального дихання, як правило, знаходиться ділянка притупленого або тупого перкусійного звуку.

Амфоричне дихання виникає при аускультації легень над поверхнево розміщеною порожниною (каверною) великих розмірів (5–6 см у діаметрі), яка оточена ущільненою легеневою тканиною і в той же час з'єднується з бронхом, а через нього – і з гортанню. Таке дихання прослуховується у вигляді м'якого стенотичного звуку з металевим відтінком. Воно нагадує звук, який вислуховують при вдуванні повітря через вузьку горловину в тонкостінну скляну посудину, через що його й називають амфоричним диханням (від грец. amphora – глечик із двома ручками і вузьким горлом). Його можна виявити при кулеподібних обмежених розширеннях бронхів (бронхоектазіях), що виникають при хронічних бронхітах із сильним кашлем.

Хрипи – це додаткові дихальні шуми, які виникають при патологічних змінах у дихальних шляхах (трахеї, бронхах) і нагромадженні в них ексудату, транссудату чи крові. Найчастіше вони вислуховуються при бронхіті і спазмі бронхів, оскільки в цих випадках розвивається стеноз дихальних шляхів. Нагромадження в дихальних шляхах патологічного випоту чи стеноз бронхів самі по собі ще не викликають хрипів: для цього необхідний ще один фактор – енергія руху повітря. Чим енергійніший рух повітря, тим більшою є амплітуда коливань патологічного випоту і тим сильнішими є хрипи. У спокої хрипи у тварин іноді настільки слабкі, що не розпізнаються аускультацією. Після фізичного навантаження, коли апарат зовнішнього дихання активізується, сила хрипів зростає, тому вони добре вислуховуються на поверхні грудної клітки. За механізмом виникнення та звуковим вираженням, яке одержують при аускультації, розрізняють сухі й вологі хрипи.

Сухі хрипи (rhonchi sicci) виникають при відкладенні на поверхні слизової оболонки бронхів липкого, в'язкого й тягучого ексудату при значному звуженні бронхів. Характер сухого хрипу (його висота, сила, тембр) залежать від багатьох умов, зокрема від ступеня звуження отвору бронхів, довжини, ширини і товщини плівки, що коливається, від її форми і щільності. Цим пояснюється надзвичайна різноманітність звуків. Так, висота хрипів значною мірою залежить від діаметра уражених бронхів: хрипи високого тембру виникають у дрібних бронхах (мікробронхіт, бронхопневмонія) і подібні за звучанням до свисту, писку чи шипіння, а хрипи низького тембру – у великих бронхах (макробронхіт) і нагадують дзижчання або гудіння.

Сила сухих хрипів залежить від швидкості проходження повітря в дихальних шляхах. Тому вони краще вислуховуються під час вдихання повітря, ніж при видиханні, досягаючи максимальної сили на висоті вдиху (рис. 91). Однак це не є обов'язковим, оскільки в деяких випадках розміщення плівок таке, що вони краще коливаються при видиху.

Сухі хрипи можуть вислуховуватися на невеликих ділянках (локально), що є характерним для катаральної бронхопневмонії та інших лобулярних пневмоній, туберкульозних уражень, або, навпаки, можуть бути розсіяні на великій площі, інколи – майже на всій поверхні грудної клітки (дифузний бронхіт). Хрипи, які вислуховуються на обмежених ділянках грудної клітки, свідчать про те, що вони розміщені поряд із ділянкою запалення в легенях і тому є більш несприятливими для прогнозу, порівняно з дифузними.

Необхідно враховувати також те, що сухі хрипи змінюються при кашлі, оскільки сторонні маси переміщуються з одного бронха в інший. Тому хрипи або змінюють свій характер, або ж зникають у тому місці, де вони вислуховувалися до кашлю, або, навпаки, з'являються там, де їх до кашлю не було. Ця мінливість хрипів залежно від кашлю дає змогу відрізнити їх від інших додаткових дихальних шумів, на властивості яких кашель не впливає. Іншою особливістю хрипів є тривалість їх, тому що потік повітря, який приводить у коливання сторонні маси в бронхах, діє протягом вдиху та видиху. Ця властивість сухих хрипів дозволяє відрізняти їх від вологих, які характеризуються короткими звуками, що виникають один за одним.

Вологі хрипи (rhonchi fluidi) виникають у бронхах при нагромадженні в них крові, патологічного випоту (ексудату або транссудату) рідкої або напіврідкої консистенції. Вони нагадують собою звуки, що вислуховуються при лопанні пухирців повітря, яке вдувається через трубочку у воду, булькання, клокотання. Якщо повітря при вдиху і видиху проходить через рідину, що заповнює бронх, то пухирці, підіймаючись на поверхню, лопаються, що сприймається дослідником як вологий хрип. Тому їх ще називають пухирчастими.

Вологі хрипи прослуховуються під час вдихання і видихання повітря, але оскільки швидкість руху повітря по бронхах у період вдиху більша, ніж у період видиху, то у фазі інспірації вологі хрипи вислуховуються краще. Вологі хрипи, так як і сухі, змінюються при кашлі. Рідкий уміст бронхів під впливом кашлю переміщується або зовсім видаляється.

При вислуховуванні окремі вологі хрипи нагадують лопання великої кількості дрібніших пухирців. Такі хрипи тихі, високі й короткі. Оскільки вони виникають у дрібних бронхах і бронхіолах, тому їх називають дрібнопухирчастими. Виявляють їх при мікробронхіті та бронхопневмонії. Інші хрипи виникають у великих бронхах; вони досить сильні, низькі й подовжені. Такі хрипи називають великопухирчастими. Вони утворюються у великих бронхах, бронхоектазах та легеневих кавернах. При нагромадженні рідкого випоту в трахеї вологі хрипи набувають характеру булькання, переливання і клокотання. Вони бувають настільки сильні, що вислуховуються на деякій відстані від тварини. Подібні хрипи спостерігаються при легеневій кровотечі, якщо у верхніх дихальних шляхах нагромаджується кров.

Усі вологі хрипи поділяються на незвучні (неголосні) та звучні (дзвінкі, голосні). Хрипи, які виникають у бронхах, особливо в глибоко розміщених, незвучні. Якщо ж бронх, у якому виникають вологі хрипи, оточений щільною легеневою тканиною, то хрипи стають звучними (дзвінкими), оскільки через ущільнену тканину вони легко передаються на поверхню грудної клітки. Таким чином, звучні вологі хрипи мають важливе діагностичне значення, оскільки вони свідчать не лише про наявність бронхіту, а й про запалення легеневої тканини (катаральна бронхопневмонія). Звучні вологі хрипи виникають також при кавернах і абсцесах легень, тому що вони, як правило, оточені запаленою й ущільненою легеневою тканиною, що спостерігається при гангрені легень та аспіраційній бронхопневмонії.

Діагностичне та прогностичне значення сухих і вологих хрипів не однакове, оскільки їхній характер змінюється в ході розвитку патологічного процесу. Як зазначалося вище, сухі хрипи виникають у бронхах у результаті набряку слизової оболонки або при зосередженні в них в'язкого і густого вмісту, вологі – при наявності в бронхах рідкого вмісту. Таким чином, сухі хрипи вислуховуються або в початковій стадії бронхіту, або в період припинення подальшої ексудації; вологі ж хрипи вислуховуються або в розпалі бронхіту чи бронхопневмонії, коли ексудат має рідку консистенцію, або при легеневих кровотечах, якщо бронхи переповнені кров'ю, або при набряку легень, коли в бронхах накопичується транссудат, або ж при наявності каверн і абсцесів. Тому цілком зрозуміло, що вологі хрипи є більш несприятливим прогностичним симптомом, порівняно із сухими.

Із вологих хрипів дрібнопухирчасті заслуговують більшої уваги, оскільки вони свідчать про локалізацію запалення у дрібних бронхах, що, з одного боку, може бути ознакою висхідного характеру бронхіту, а з іншого – загрожує переходом запального процесу з дрібних бронхів на альвеоли. Тобто, може виникнути ускладнення бронхіту пневмонією (бронхопневмонія).

Шуми тертя плеври нагадують звуки, які виникають при згинанні нової шкіри, хрустіння снігу, шелестіння шовкової тканини або паперу. Утворюються вони при фібринозному (сухому) плевриті в результаті тертя парієтального та вісцерального листків плеври при дихальних рухах. У нормі поверхня плеври гладенька, тому рухи їхні непомітні. При сухому плевриті внаслідок відкладання на поверхні листків плеври плівок, ниток або пластівців фібрину, повернені одна до другої поверхні плевральних листків стають нерівними і шорсткими. Фібринозний плеврит, крім спонтанних випадків, може виникати при туберкульозі у великої рогатої худоби, контагіозній плевропневмонії в коней, пневмоніях у свиней (у них найчастіше розвивається фібринозний плеврит).

Шуми тертя плеври прослуховуються в обох дихальних фазах, однак виразніше – під час вдиху. Локалізуються шуми тертя в ділянці ураження плеври, найчастіше – у нижній частині грудної клітки позаду ліктьового горба (3–5-й міжреберні проміжки). У міру нагромадження рідкого ексудату в плевральній порожнині листки плеври роз'єднуються, і тому шуми тертя поступово зникають. І навпаки, поява шуму тертя плеври при ексудативному (серозному, серозно-фібринозному) плевриті вище верхнього рівня ексудату свідчить про початок одужання, оскільки ексудат розсмоктується і плевральні листки знову починають торкатися.

Шуми тертя необхідно відрізняти від сухих хрипів і крепітації. На відміну від хрипів, шуми тертя плеври: а) прослуховуються нібито біля вуха; б) посилюються при тиску фонендоскопом або пальцями на міжребер’я біля фонендоскопа внаслідок зближення листків плеври; в) не змінюються при кашлі; г) вислуховуються у вигляді переривчастих звуків, тоді як сухі хрипи являють собою протяжні звуки. Від крепітації шуми тертя плеври відрізняються тим, що вислуховуються в обидві дихальні фази, а крепітація – лише при вдиханні повітря.

При локалізації запалення в тій ділянці плеври, яка торкається перикарда, з'являється так званий плевроперикардіальний шум (див. розд. 5). Його краще чути на висоті видиху, тобто тоді, коли плевральні листки тісніше стикаються з перикардом. Від шумів тертя плеври вони відрізняються тим, що при апное (затримці дихання) вони не зникають, а лише послаблюються і синхронні з роботою серця під час систоли і діастоли. Від перикардіальних шумів тертя шум тертя плеври відрізняється тим, що проба апное не впливає на силу перших.

Шум хлюпання (succussio hippocratis) виникає у плевральній порожнині при наявності рідини (рідкого ексудату, транссудату) і незначної кількості повітря або газу. Він нагадує звуки, які виникають під час струшування пляшки з невеликою кількістю в ній рідини. Прослуховуються ці шуми при рухах тварини, серцевих скороченнях та дихальних рухах. Виникають вони в легенях при наявності каверн, але найчастіше – у плевральній порожнині при пневмотораксі, ускладненому плевритом, або при гнійному плевриті, коли в цих порожнинах нагромаджуються одночасно рідина і газ (повітря). Плевральні шуми хлюпання збігаються із серцевим ритмом, оскільки працююче серце є головним генератором коливання рідини й газу в плевральній порожнині, тому їх необхідно відрізняти від перикардіальних шумів хлюпання. Плевральні шуми хлюпання прослуховуються краще, ніж перикардіальні, по горизонтальній лінії притуплення, яку виявляють перкусією грудної клітки при ексудативному плевриті.

Додаткові методи дослідження дихальної системи

Додаткове дослідження дихальної системи включає функціональну, інструментальну (рентгенологічні та ендоскопічні методи) та лабораторну діагностику.

Хрипи - це патологічні дихальні шуми. По механізму виникнення хрипи, а також за звуковим відчуттям, що отримується при їх вислуховуванні, хрипи поділяють на сухі і вологі.

Вологі хрипи виникають в тому випадку, якщо в бронхах накопичується рідина (рідкий секрет або кров); проходить струмінь повітря спінюють накопичилася рідина, що утворюються на її поверхні бульбашки лопаються і сприймаються вухом досліджує як вологі хрипи. При скупченні рідини в бронхіолах і дрібних бронхах (бронхопневмонія, бронхіоліт) вислуховуються хрипи; якщо рідкий секрет або кров містяться в бронхах середнього або великого калібру (бронхіт, набряк легенів) або відповідного розміру порожнинах (бронхоектаз, абсцес, каверна), вислуховуються середньо - або крупнопузирчатие хрипи. Слід диференціювати хрипи від крепітації (див.). При ущільненні легеневої тканини навколо порожнини вологі хрипи стають звучними.

Сухі хрипи виникають при порушенні бронхіальної прохідності (спазм бронхів, його деформація або здавлювання, набряк слизової оболонки бронхів або скупчення в них в'язкого мокротиння). Їх утворення пов'язане з вихреобразными рухами повітря у місцях звуження.

Дзижчать (басові) сухі хрипи утворюються у великих бронхах, свистячі - в бронхах малого калібру, бронхіолах.

При великих порушення бронхіальної прохідності сухі свистячі хрипи чути над усіма легеневими полями (наприклад, бронхіальна астма, бронхіт).

Сталість сухих хрипів над ділянкою легеневої тканини - симптом місцевого запального вогнища або пухлини, що викликають зменшення просвіту бронхів.

Хрипи (rhonclii) - патологічні дихальні шуми, що виникають у бронхах, трахеї, а також у патологічних порожнинах легень (абсцес, каверна, бронхоектаз). При відсутності порожнин у легенях поява хрипів свідчить про порушення бронхіальної прохідності. Розрізняють сухі і вологі хрипи.

Сухі хрипи мають єдиний механізм утворення - звуження просвіту бронхів, що виникає при спазмах бронхів (бронхіальна астма), набряку слизової оболонки бронха (запалення, алергічні реакції), за наявності в'язкого слизового секрету, прилипающего до стінок бронхів

(бронхіт), при зростанні бронхогенної пухлини або ж здавлення бронха ззовні (пухлина, збільшений лімфатичний вузол, запальний процес). У ділянках звуження бронхів проходить повітря здійснює додаткові віхреобразні руху, які зумовлюють появу сухих хрипів. Сухі хрипи вислуховуються під час вдиху і видиху. В залежності від ширини просвіту і ступеня звуження бронха розрізняють високі (дискантовые) - свистячі і низькі, дзижчать - басові хрипи. Більш високі сухі хрипи (rhonchi sibilantes) виникають в дрібних бронхах, а більш низькі (rlionchi sonores) - у великих. Сухі хрипи відрізняються великою мінливістю: за короткий відрізок часу і на одному і тому ж ділянці кількість їх може то збільшуватись, то зменшуватись, вони можуть зникати і знову з'являтися. При кашлі в'язкий секрет переміщується з одного бронха в інший, тому хрипи можуть міняти свій характер - зникнути в місці, де вони вислуховуються до кашлю, і з'явитися там, де їх до кашлю не було. Це дозволяє відрізнити їх від інших додаткових дихальних шумів (крепітації, шуму тертя плеври), які при кашлі не змінюються. Чим енергійніше рух знаходяться в бронхах мас, тим голосніше хрипи. Так як при глибокому диханні швидкість руху повітря в бронхах збільшується, підвищується амплітуда коливань і посилюється гучність хрипів. Тому при вислуховуванні слід примушувати хворого глибше дихати. При видиху швидкість струму повітря в бронхах менше, ніж при вдиху, тому під час видиху хрипи вислуховуються менш виразно, ніж під час вдиху. Виняток становить бронхіальна астма, коли сухі хрипи вислуховуються переважно під час видиху.

Постійні сухі хрипи над ділянкою легеневої тканини мають велике) діагностичне значення, так як є симптомом місцевого запального вогнища або пухлини в легені, які зменшують просвіт бронха.

Вологі хрипи виникають у бронхах і патологічних порожнинах легенів у тому випадку, якщо в них міститься секрет має рідку консистенцію (рідка мокротиння, ексудат або транссудат, кров). Вони нагадують звук лопаються у воді пухирців повітря, що вдувається через трубочку. У більшості випадків механізм виникнення вологих хрипів є саме таким. Повітря, проходячи при вдиху і видиху через рідину, що заповнює бронх, спінюють її. Бульбашки, піднімаючись на поверхню рідини, лопаються і сприймаються при вислуховуванні як вологі хрипи. За даними Б. С. Шкляра, описаний механізм виникнення вологих хрипів може бути тільки в тому випадку, якщо вміст бронхів зовсім рідкий. Якщо ж маси, що містяться в бронхах, напіврідкі (густа мокрота), то важко припустити можливість проходження через них повітря з утворенням пухирів. У цих випадках, очевидно, попереду струменя повітря утворюється напіврідка плівка, яка, розтягуючись, поступово стоншується і лопається, видаючи звук, сприйманий як вологий хрип.

Величина утворюються бульбашок повітря залежить від сили руху струменя повітря, її швидкості, кількості секрету і головним чином від ширини просвіту бронхів або діаметра патологічних порожнин. При вислуховуванні одні з вологих хрипів нагадують звук лопаються більш дрібних бульбашок, інші - більш великих. Тому вологі хрипи поділяють на крупно-, середньо - і хрипи. Крупнопузирчатие хрипи бувають у великих бронхах при набряку легенів і в патологічних порожнинах. Трахеальних клокочущие хрипи з'являються зазвичай при важкому стані хворого, коли він не в змозі відхаркувати слизу з трахеї. Такі хрипи нерідко чути в період агонії. Поява крупнопузырчатых хрипів над периферичними відділами легень, де немає великих бронхів, може свідчити про утворення порожнини.

Среднепузирчатие вологі хрипи утворюються в бронхах середнього калібру і є ознакою бронхіту або з'являються при застійних явищах у малому колі кровообігу.

Дріднопузирчасті вологі хрипи виникають в дрібних і дрібних бронхах при запаленні слизової оболонки останніх (бронхіти, бронхіоліти). Дрібні бронхи нерідко втягуються в запальний процес при ураженні легкого, тому вологі хрипи часто визначаються при вогнищевих пневмоніях. Наявність вологих дрібно - та среднепузирчатие хрипах в нижніх відділах обох легень нерідко пов'язано з недостатністю кровообігу, при якому розвивається застій крові в малому колі кровообігу (пороки серця, кардіосклероз, серцева астма).

Вологі хрипи ділять на звучні та незвучные. Звучність хрипів залежить від ступеня проведення звуків легкими і від наявності резонансу. При посиленні звукопровідності легень (ущільнення) і особливо при наявності резонансу (порожнина) вологі хрипи стають звучними. При кавернах звучні вологі хрипи нерідко мають металевий відтінок. Цьому сприяє навколишнє порожнину ущільнена легенева тканина, підсилює резонанс.

Незвучные вологі хрипи вислуховуються при бронхітах, застійних явищах у легенях. Слід диференціювати хрипи від крепітації (див.) і шуму тертя плеври. Дріднопузирчасті вологі хрипи різночасно вислуховуються в обидві фази дихання, тоді як крепітація вислуховується тільки на висоті вдиху у вигляді «вибуху». Вологі хрипи змінюються після кашлю (збільшуються, зменшуються, змінюють свою локалізацію), а крепітація не змінюється. Для відмінності шуму тертя плеври від вологих хрипів просять хворого покашляти - при цьому хрипи змінюються, а шум тертя плеври не змінюється; просять хворого закрити рот і затиснути ніс, а потім втягувати і випинати живіт - шум тертя плеври вислуховується, а хрипів немає, так як немає надходження повітря. При диханні шум тертя плеври найчастіше

супроводжується болем у відповідній половині грудної клітини, чого не буває при охриплості.


Ротару :В 70 лет выгляжу на 45 благодаря простой методике...

Почему все аптеки молчат? Грибок ногтя боится как огня дешевого...

Алкоголику вместо кодирования подсыпьте незаметно 3-4 капли обычной…

Соломія Вітвіцька: живіт втягнувся за добу, вийшло 22 кг жиру! Їла це ...

Заросли папиллом на шее и в подмышках - признак наличия у вас...